Останні новини
ІІІ Всеукраїнська виставка професіоналів і компаній розвитку особистості PSY & COACH EXPO!
Запрошуємо на третю Всеукраїнську виставкупрофесіоналів і компаній розвитку особистостіPSY & COACH EXPO!09 листопада 2019 року портал професіоналів розвитку особистості Websmart.Center запрошує на виставку освітніх і консультаційних послуг PSY & COACH EXPO!Виставка PS...
Відкрито набір в нову групу навчання арт-терапії.
Оновлений курс наближено до стандартів європейської освіти!  Перший модуль планується на 25-27 жовтня 2019 року. Відкрито набір в нову групу навчання арт-терапії. Оновлений курс наближено до стандартів європейської освіти! Курс спрямований на озн...
“ВСІ БАРВИ АРТ-ТЕРАПІЇ”
Чекаємо на Вас на І Київському форумі арт-терапевтичних практик "ВСІ БАРВИАРТ-ТЕРАПІЇ", який відбудеться 20 жовтня 2018 року. В нас є можливість обмінятисядосвідом, доторкнутися до мистецтва і надзвичайно провести разом час! На І Київському форумі арт-терапевтичних практик "ВСІ БАРВИАР...

Вознесенська Олена, “ДРАМАТЕРАПІЯ СТОСУНКІВ ПОДРУЖЖЯ ЯК МЕТОД ДОСЛІДЖЕННЯ ЗМІСТІВ СІМЕЙНОГО НЕСВІДОМОГО”

ДРАМАТЕРАПІЯ СТОСУНКІВ ПОДРУЖЖЯ 

ЯК МЕТОД ДОСЛІДЖЕННЯ ЗМІСТІВ СІМЕЙНОГО НЕСВІДОМОГО

Вознесенська Олена,

кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник

Інституту соціальної та політичної психології АПН України,

президент ГО «Арт-терапевтична асоціація»

Сім’я, подружжя, взаємодія та стосунки між чоловіком та жінкою – тема, яка  не лишає байдужим жодну людину незалежно від віку, статі, раси, віросповідання. Особливо актуальною ця тема стає в сучасну епоху, яку можна назвати епохою кардинальних змін у сфері соціальних цінностей, перебудови систе­ми гендер­них ролей, потужного змішування рольових позицій чоловіка та жінки, епохою розлучень, руйнації сім’ї як соціального інституту.

Кожен чоловік чи жінка були колись дітьми, їхнє ставлення до протилежної статі формувалося під впливом їхньої родини, стосунків батька з матір’ю. Коли людина народжується, вона у той же час потрапляє в сімейний мікросоціум, „соціальний атом” за Я. Л. Морено. Несвідомо діти наслідують моделі поведінки, притаманні батькам. Під впливом стосунків між батьками, їхнього ставлення один до одного формуються внутрішньоособистісні феномени мужності та жіночності, прагнення до перемоги, здатність захищати інших або здатність приймати захист і допомогу спільно зі здатністю годувати та виховувати дитину (захищати її від негараздів та прикрощів). Те, якими є на сьогодні сучасні жінки та чоловіки – наслідок попередніх епох, розвитку людства взагалі. Тому у психолога, який працює з темою стосунків чоловіка з  жінкою, у сімейного психотерапевта завжди виникають питання особливостей сімейної історії, подружжя, що прийшли по допомогу.

Сімейні психологи ще у минулому столітті почали досліджувати сімейну історію. На сьогодні вже не викликає сумніву феномен міжгенераційної передачі емоційного досвіду, тісного, невербалізованого зв’язку між різними поколіннями (І. Бузормені-Надя, Я. Морено А. А. Шутценбергер, В. де Гольжак, Б. Хелінгер). Останнім часом психологи ведуть мову про існування генетичної пам’яті у немовлят; щодо того, що є небезпечним, а що – корисним, чого потрібно остерігатися, а до чого прагнути (наприклад, ідеться про вроджений страх змій чи відсторонення немовлят від отруйних рослин). Дослідження свідчать, що емоційні травми навіть цілого народу можуть передаватися через багато поколінь та впливати на поведінку сучасної людини (П. Келлерман, П.П. Гор­но­стай).

Якщо вже доведено, що ми вибудовуємо свою поведінку, перебуваючи у зв’язку з емоційним досвідом наших бабусь та дідусів, то який вплив тоді має досвід, почуття, вчинки та стосунки у попередніх поколіннях? У міфології криється інформація, яка дає нам розуміння щодо вірувань наших предків, їхньої картини світу, знань, історія – показує події та особливості побуту різних суспільств, соціально-економічні відносини та суспільний лад. Завдяки психології міфу ми можемо визначити гендерні ролі у попередніх цивілізаціях та у суспільствах, які вже зникли. Психоісторія надає можливість усвідомити ставлення до дитини в історичному контексті (Л. Демоз). Але жодна із сучасних наук не дає нам уявлення щодо почуттів та відчуттів наших далеких предків, особливостей побудови ними стосунків у сім’ї. А це саме те, що, згідно з дослідженнями міжпоколінної передачі емоційного досвіду, може впливати на почуття і поведінку сучасної людини, особливості побудови нею стосунків з шлюбним партнером. І це те, що, на наш погляд, зберігається у груповому (сімейному) несвідомому кожної людини.

Метою статті є презентація драматерапевтичного групового досвіду, що надає підстави вважати драматерапію методом дослідження змістів сімейного несвідомого.

Отже, дитина зростає під впливом стосунків батька з матір’ю та знаходиться в полі сімейного чи родового несвідомого. Судьба дитини, її життєвий шлях залежать від предків, від подій та традицій роду. Знання сімейної історії може давати нам ресурс, бути джерелом самореалізації, і, одночасно, негативно впливати своїми тайнами, табу та „кістяками у шафі” на майбутні покоління [4].

У зв’язку з цим П.П. Горностай вводить поняття групового несвідомого. Сім’я або рід (як група) має власну свідомість і власне несвідоме. Інформація, що „виганяється” з групової свідомості, стає несвідомої, міститься в груповому несвідомому і проявляється в несподіваному виді і місці.

До вивчення феноменів групового несвідомого зверталися багато дослідників – В.І. Вернадський, К. Г. Юнг; поняття “спів-несвідоме”, що описує спільні несвідомі процеси двох або більше людей, що проявляється в феномені “теле” ввів Я. Л. Морено. Дослідженнями несвідомих процесів у великих групах людей займалися Г. Лебон, С. Сигеле, З. Фрейд, В. М. Бехтерев, С. Мос­ко­вичи, Х. Кохут, Г. Таджфел и Дж. Тернер, Ч. Гордон, П. П. Горностай. Концепції сімейного несвідомого належать М. Боуэну, І. Бозормені-Надю, В. Де Голь­жаку, П. Ф. Келлермаун, Я. Наору, Б. Хеллингеру, А. А. Шутценбергер.

П.П. Горностай вважає, що властивості групової психіки можна описати на прикладі голографічної пам’яті роду: кожна людина як представник роду є фрагментом цієї “голограми”, носієм не тільки своєї індивідуальної історії, але й історії роду в цілому. Сімейна і родова інформація є особливим эмоційно-ментальним полем, в яке включена кожна людина. За думкою А. А. Шутцен­бергер, трансгенераційна передача сімейної інформації, прикладом якої є синдром сімейних повторень або синдром річниці, підтверджує існування сімейних та родових сценаріїв, групового несвідомого.

Сімейне несвідоме проявляється через сімейні тайни – ту частину групової пам’яті роду, що містить інформацію або страшну, або ганебну та аморальну, пов’язану з великою несправедливістю. За думкою А. А. Шутценбергер, про це не можна говорити, але неможливо і забути [6]. Витісняючи інформацію з метою запобігання психічної травматизації, сім’я переводить її в область несвідомого. Але це робить цю інформацію причиною повільної і тривалої травматизації, що зачіпає багато поколінь потомків.

Поняття „сімейної лояльності” та її вплив на існуючі в даний час форми поведінки розроблялися в рамках генеалогічних концепцій багатьох поколінь (І. Бузурмені-Надь, Б. Хеленгер) – концепцій делегування попередніми поколіннями відповідальності наступним – «заповіту минулих поколінь».

І. Бузормені-Надь визначає невидиму лояльність як вірність предкам, яка стала несвідомою та невидимою, що править нами [6]. Ця міжгенераційна солідарність є необхідним законом для виживання роду, над яким тяжіє принцип справедливості. Лояльність індивіда щодо батьківської сім’ї – це щось більше, ніж відчуття вдячності батькам за своє виховання або бажання повернути їм якийсь борг.

Батьківська родина також впливає на взаємини в сім’ях своїх дітей через їх лояльність до існуючих сімейних традицій. Динаміка сімейно-шлюбних стосунків взаємопов’язана з лояльністю в родині, оскільки рівень відтворення родинних особливостей, дотримання родинної лінії додає свою часнику в динаміку сімейно-родинних ставленнях та стосунки подружжя.

Крім того, згідно з де Гольжаком, життя родини відбувається в контексті життя та розвитку суспільства в цілому, включаючи етнічні, релігійні, культурно-історичні зв’язки і стосунки [3]. Життєвий сценарій людини – певна психологічна програма, якій людина несвідомо підкорює реалізацію свого життя. Сімейнийродовий і культуральній сценарії описують вплив групового несвідомого на поведінку людини і є феноменами групової психіки [4].

На сьогодні існує низка методів дослідження групового несвідомого – аналіз сновидінь, міфів, казок. Групові психологічні феномени успішно використовуються в різних практиках психотерапії – системних сімейних розстановках (Б. Хеллінгер), психодрамі (П.П. Горностай). Робота із сім’єю як системою обов’язково передбачає дослідження в сімейне і родове несвідоме. Системна трансгенераційна терапія доводить певну природу відносин і взаємозв’язків, які поєднують членів однієї родини (І. Бузурмені-Надь). Але як зазирнути у глибину віків, як оцінити те, що відчували наші предки, борючись з дикими тваринами або зберігаючи вогонь, що може згаснути? Ми бачимо наслідки, але першопричини того, що відбувається ми можемо лише частково домислювати.

Інтерес до драматерапії як різновиду арт-терапії та методу зцілення людині за допомогою мистецтва театру та до міжгенераційної передачі емоційного досвіду привів нас до ідеї драматизації стосунків Чоловіка та Жінки в різні історичні епохи. Адже ці стосунки визначають не лише ставлення до сім’ї та дітей, а й суспільний устрій. Чим характеризувалися стосунки між чоловіком і жінкою в різних суспільствах? Якими були почуття Чоловіка-Мисливця та Жінки-охоронниці вогнища? Чого прагнув Чоловік-Лицар, та чи була задоволена його Жінка-Муза? Чи були щасливі Жінки-амазонки? Яке психологічне наповнення такого культурно-історичного феномену як «пояс вірності» та чому спалювали на багатті жінок у Середньовіччі? Такі питаннями ми ставили у нашій роботі.

Варто сказати кілька слів щодо вибору драматерапії як методу дослідження стосунків Чоловіка з Жінкою в різні історичні епохи. Як відомо, драматерапія базується на активності уяви та використанні мистецтва театру і драми. Мистецтво драми є інструментом міжособистісної, міжгрупо­вої й внутрішньоособистісної комунікації. За рахунок ігрової форми, можливості вибору ролей, активізації уяви драматерапія дає можливість послабити невротичні захисти людини та апелює до образів колективного несвідомого. Форма драматерапевтичних занять містить певний ритуал, який нагадує обряди ініціацій через залучення людей у спеціально сконструйований «світ гри», що має власну організацію і структуру в рам­ках сформованої картини світу (Андерсен-Уоррен М., Грейнджер Р., Кіпніс М. Ш., Копитін О.І., див. [1]).

Драматерапія з тематики стосунків Чоловіка та Жінки в різні історичні епохи з метою розвитку внутрішньоособистісних феноменів мужності та жіночності була нами впроваджена в рамках роботи спільної з В.В. Са­ві­новим лабораторії на VІ Міждисциплінарній Нау­ко­во-практич­ній кон­фе­­рен­ції з міжнародною участю “Простір арт-тера­пії: міф, метафора, символ” (м. Київ, 26-28 лю­­то­го 2009, в рамках трьох майстер-класів на Міжнародному навчально-тера­пе­в­ти­чному проекті Арт-калейдоскоп „Стосунки любові” (м. Щолкіне, серпень 2009 ро­ку) та на майстер-класах під час роботи ІІІ Все­української на­уково-прак­ти­ч­ної конфе­рен­ції „Соціально-психо­логічні осо­бливості діяльності праців­ни­ків со­ціальної сфери: подорож в просторі змін” (м. Мелітополь, 28-30 травня 2009 року), ІV Міжнародної науково-практичної конференції „Ви­­ща освіта України у контекс­ті інтеграції до європейського освітнього простору” (м. Київ, 26-28 листопада 2009) та Х ювілейної Всеукраїнської науково-практичної конференції „Перспективи інтеграції соціально-психо­логічних досліджень сім’ї та практики системної сімейної психотерапії в Україні” (м. Полтава, 29-31 січня 2009 року); в рамках навчального курсу „Теорія і практика застосування арт-терапії в освіті та соціальній сфері”, модуль „Арт-терапія в роботі з сім’ями”. Таким чином, у цій роботі взяли участь 8 різних за складом груп, що відвідали близько 150 людей.

Композиція кожної групи відтворювала трьохстадійну структуру драматерапевтичної сесії. Перша стадія – розігрів – варіювалася від групи до групи, виконуючи функцію занурення в тему стосунків та налагодження емоційного контакту для роботи. Кілька разів це була робота, спрямована на розкриття акторського потенціалу („предметні етюди”, техніки playback-театру [2]), інші рази – вправи у парах на дослідження контакту (контакт очами, руками з закритими очима, вправа „ведучий – той, кого ведуть” в різних варіантах – наприклад, з зав’язаними очима, вправи гештальт-психотерапії, бодинаміки).

Учасники різних груп мали можливість обирати історичну епоху для драматизації. Обов’язковими ролями у кожній драмі були ролі Чоловіка та Жінки, інші – пропонували самі учасники.

На другій стадії – власне у грі – за рахунок активізації уяви членів групи відбувався спонтанний перехід у драматичну реальність, розвивалася міфотворчість групи і формувалася міфопоетична модель імагітивного контексту взаємодії (О.І. Копитін). Для нас є принциповим, що в процесі драматерапевтичної дії учасники-«актори» розвивають обрані ролі, виходячи з власного внутрішнього відчування, з власного бачення ситуації та спонтанно розгортаючи їх у сценічній дії.. «Задається» лише початок драми ролями та уявленнями щодо запропонованої історичної епохи, надалі її «перебіг» виявляється непередбачуваним як для самих акторів, так і для драматерапевта. У процесі драми відбувається актуалізація матеріалу колективного  несвідомого та, висловлюючись метафорою, підключення до групового (родового, сімейного) несвідомого кожного члена групи, включно глядачів, які не беруть участі у драматичній дії.

Лише одного разу було запропоновано обговорити власне історичну епоху, яку передбачалося потім грати-проживати. В усіх інших випадках драма розвивалася без обговорення історичних особливостей та визначення сценарію. Після розподілу ролей починалася драматерапевтична дія – спільне програвання ситуації взаємодії Чоловіка та Жінки обраної епохи за повної відсутності заданого сюжету.

Останній етап драматерапевтичної роботи полягав в обговоренні почуттів, інсайтів та інших складових зворотного зв’язку, які виникали у акторів та глядачів у ході гри. Інколи позиція глядача давала можливість учасникам вийти в метапозицію та піднятися на високий рівень уза­гальнення побаченого. У деяких випадках учасники зазначали на наявність зв’яз­ку драми з їхньою сімейною історією. Вони розуміли певні вчинки своїх предків і ту історичну ситуацію, яка зумовила ті події. Терапевтичний ефект викликали інсайти щодо впливу на теперішню ситуацію людини певних історичних подій та участі в них предків.

Досвід проведення драматерапевтичних дій з тематики стосунків Чоловіка та Жінки в різні історичні епохи, спостереження і аналіз стенограм зворотних зв’язків учасників драматизацій, надає нам можливість узагальнити результати дослідження теми. Аналіз сукупного тексту зворотного зв’язку 17 драматизацій дозволяє відокремити особисті вклади кожного „актора” від загальних тенденцій. Параметрами аналізу є: додаткові ролі в кожній сцені, особливості стосунків і почуття один до одного головних героїв дії Чоловіка та Жінки, ставлення до дітей.

І. Першій історичний період, що досліджувався в рамках роботи, – первинне суспільство був обраний шість разів. Серед додаткових ролей, що обирали самі учасники драматерапії завжди були діти, дикі тварини як здобич Чоловіка-мисливця (лань, мамонт, дикі кішки), вогнище, іноді – ролі, пов’язані з вірування первинних людей – фетіш, тотем, шаман, рідко – інші неживі об’єкти – наприклад, печера, і ще два рази – кішка як домашня тварина. Як ми вже казали, кожен актор розвивав свою роль, виходячи зі свого відчування цієї ролі, своїх почуттів, що викликала гра, свого бачення ситуації.

Серед загальних тенденцій, що спостерігалися:

1. Уся увага завжди Чоловіка була спрямована лише на дику тварину, охоту, здобич (лише в одній грі був контакт з старшим сином, якого взяли на охоту та з тотемом, з яким взаємодіяли з метою отримання удачі на охоті). Функції Чоловіка в сім’ї та у взаємодії з Жінкою закінчувалися на отриманні їжі, що приготувала Жінка зі здобичі Чоловіка. Як це виразила одна з учасниць: „Мужчина был отстраненным”. Для Чоловіка важливою виявлялося і усвідомлення, а разом з цим і охорона, своєї території (навіть від інших чоловіків і родичів). Здобич була дуже важливою в житті первинного суспільства, що очевидно. Цікавим є також те, що учасники, що грали роль дикої тварина, ставши цією здобиччю втрачали чуттєвість і сприймали наступні дії з ними – наприклад, жарку на вогні, як щось що їх не стосується: „В костях же нет нервных окончаний!”.

2.  Уся увага Жінки була спрямована на підтримання вогню. Вогонь привертав до себе увагу різними способами (переміщався у просторі, загасав, розмовляв, викидав „іскри” з метою підпалити усе навколо). Учасники, що грали роль вогню мали багато почуттів – для них була важлива увага, тому вони і діяли, щоб це отримати: „Мне было скучно, поэтому я ложилась – как бы загасала, чтобы люди от меня не отвлекались… Важно было быть в центре внимания”. Вогонь, як виявилося у драматизаціях, займав дуже важливе місце в житті первинної сім’ї, важливіше за подружню та дитячо-батьківську взаємодії.

3. Діти в усіх драматизаціях були надані самі собі. Жоден іншій учасник не звертали на них увагу (виключенням є домашня кішка, яку діти гладили, яка надавала їм емоційної підтримки). Їжу діти теж здобували собі самі, крадучи шматки м’яса з батьківського „столу”. Іноді учасники, що не приймали участь безпосередньо в драматизації втручалися у гру, коли діти уходили далеко „в ліс” або „лізли до вогнища”. Дорослі члени родини ставилися до них як до неживих об’єктів. Вони не були навіть стабілізаторами сімейної системи. Лише одного разу Чоловік – батько запропонував їм розповісти казку і народився класичний взірець міфу про створення світу. За його відгуком, він ніколи до цього нічого подібного не створював. Виключаючи цей випадок, навчання дітей відбувалося за власним прикладом дорослих без прямого контактування.

4. Релігія та вірування не відігравали вирішального значення у житті первинного суспільства. На першому місці були лише базові потреби – їжа, дах над головою.

5. Емоційного контакту між Чоловіком та Жінкою не було взагалі. Ці стосунки з погляду сьогодення взагалі важко назвати „сімейними”. Лише прагматизм та функціональність, усі ресурси спрямовані на виживання. Усі емоції було пов’язані з задоволенням потреб – вбити тварину, з’їсти. Як емоційно висловилася одна учасниця: „Це просто жах!”. Лише одного разу для Чоловіка виявилося важливим нагодувала інших членів родини та віднести „жертву” до місця поклоніння. Отже і свої почуття до інших чоловік висловлював за допомогою задоволення їхніх потреб.

ІІ. Наступна – друга – епоха, що привернула увагу учасників – це Середньовіччя. В рамках роботи відбулося три драми, що відбивали стосунки Чоловіка та Жінки цього періоду. Спільним для кожної драми було вибір серед додаткових ролей – священика, що відбиває велику роль релігії в цей період. Саме церков, її служителі були ключовою ланкою в побудові стосунків Чоловіка та Жінки, канон диктував правила поводження один з одними у сім’ї, ступень близькості у стосунках між подружжями, ставлення до дітей. Серед інших людських персонажів були діти, батьки головних героїв, подруги та служниці Жінки, друзі Чоловіка – соратники по хрестовим походам, а також в драмах були присутні нелюдські персонажі – середньовічний замок, багаття та стовп для спалювання відьом, пояс вірності, і домашні тварини, зокрема, кінь та кішка.

Серед закономірностей стосунків Чоловіка та Жінки Середньовіччя виділимо:

1.   Ставлення до дитини тільки як до об’єкта та як до спадкоємця (згадаємо, що вбивство хлопчиків вважалося карним злочином вже в ХІІІ столітті, а вбивство батьками дитини-дівчинки – лише з XVIго).

2.   Ставлення Чоловіка до Жінки як до об’єкту (задоволення, прибутку через придане тощо). Почуття між Чоловіком та Жінкою зводилися до задоволення від володіння („В мене така красива дружина”, „Вона – моя”).

3.   Повна пасивність Жінки, смиренність зі своєю долею та роллю об’єкта, що належить Чоловіку (спочатку – батьку, потім – чоловіку), абсолютна безпорадність та відсутність бажання щось міняти. Одного разу Жінку украв іншій Чоловік, що було сприйнято нею як закономірність. Єдине, що вона робила, це – спроби пристосуватися до умов, що від неї не залежать.

4.   Сильні почуття священика до Жінки – ненависть, що розпалювалася там, де місця чи приводу для цього навіть не було. Це викликало сильний подив у всіх учасників драматерапевтичної роботи, включаючи глядачів, навіть у тих, хто грав самого священика. Крім того, нелюдські персонажі – замок, стовп, багаття „грали” на стороні священика, їх функцією, що відповідала їхнім почуттям та баченню драми, було задати найбільшої шкоди Жінці – вбити, обмежити свободу пересування тощо.

5.   Емоційний, почуттєвий контакт між Чоловіком та Жінкою був відсутній, як й між батьками та дітьми. Емоційну підтримку діти отримували від нянь, священика, жінка – від подруг та служниць.

Отже, стосункам Чоловіка та Жінки відповідає емоційне висловлення „Жах! Жах!”

ІІІ. Ще один історичний період, що тричі привернув увагу учасників драматизацій – епоха Відродження або Ренесанс. Як ми знаємо з історії, у цій епосі Жінка сприймалася як муза, натхненниця Чоловіка. Але яке було наше здивування, коли виявилося, що в драматизації саме цій епохи жоден учасник не хоче грати Жінку! І в цьому випадку – лише одного разу – нам виявилося за потрібне обговорити особливості стосунків Чоловіка та Жінки з точки зору того, що ми знаємо з історії.

Отже, додаткові ролі в драматизації стосунків Чоловіка та Жінки Ренесансу були такі: завжди – другий Чоловік (що, як зрозуміло, завжди спричиняло конкуренцію між Чоловіками за Жінку), тварини – кінь (теж був присутній завжди), квіти (зокрема, роза), батько Жінки, служниці. Аналіз зворотного зв’язку  учасників драматизацій дозволяє виявити такі загальні тенденції:

1. Як з’ясувалося, не випадково не було бажаючих грати Жінку в цій драмі. Як й в попередній епосі, Жінка була об’єктом – на цей раз об’єктом замилування (відразу ж спадає на думку, Маргарита на балу у Сатани з книги та однойменного фільму „Майстер і Маргарита”: чи легко було Маргариті бути королевою балу?) або як й в попередньому випадку торгівлі. Почуття, переживання Жінки ніхто не брав до уваги. Вона почувала себе самотньою, нікому не потрібною. Емоційну підтримку Жінці надавали лише служниці (навіть подруг не було жодного разу), які при цьому переслідували свої прагматичні цілі.

2. Головною функцією Чоловіка у цьому історичному періоді є завоювати прихильність Жінки, після чого він втрачає до неї інтерес. Згадаємо культ Божої матері Марії та її дитини: Жінкою можна милуватися, їй поклонятися, але не можна її торкатися, її любити. Усі почуття до Жінки – під забороною (як колись, церкви та сімейного укладу). А якщо звернутися до сексуальних стосунків Чоловіка та Жінки, то ми бачимо в них забагато сорому.

3. Дитина як роль у драматизаціях цій епохи навіть жодного разу не обиралася! О це і ставлення до дітей! Лише на картинці! На іконі, але не в реальності: адже ці образи дитини не співпадають, з одного боку – щось святе, з другого – бруд, турботи тощо.

4. Цікавим виявляється поява у сценах другого Чоловіка як поклонника Жінки. Без цього володіння Чоловіка Жінкою не є повноцінним, лише, коли є суперники, є ті, хто теж зазирає на його Жінку. Тоді в нього знов з’являється сенс буття – ще раз заволодіти Жінкою, відстояти своє право на неї. Але і з іншим Чоловіком у Жінки не має повноцінних стосунків. Учасниця драми, що грала роль Чоловіка навіть сказала: „Он только вздыхает. Даже на поединок его (учасника, що грав роль другого Чоловіка – О.В.) вызвать не за что…”. Навіть кількість поклонників Жінки підвищує статус Чоловіка. А Жінка лише приймає поклоніння та відчуває себе самотньою, безпорадною, пасивною „лялькою”, що не зможе змінити свою долю, своє щастя. Такий собі парадокс: Жінка – богиня та Жінка-незначність, їй поклоняються і нею володіють як власністю одночасно.

5. Важливою є також роль „Коня”. Чоловік надавав йому багато уваги, годував, опікувався ним більше ніж членами своєї родини. Якщо звернутися до символічного значення цієї тварини в міфологіях та казках, то виявляється, що кінь персоніфікує сили лібідо, є заставою успіху усіх боїв. Кінь – ще й знак війни і перемоги полководця, емблема мужності і шляхетності. Кінь також несе символіку вітру, який як атрибут жіночих енергій пов’язаний з сексуальністю. Коню часто приписуються властивості несвідомого людини, він володіє даром ясновидіння і надприродного слуху, даром провідника, віщуна, є джерелом натхнення. Отже, якщо Чоловік спрямовує свою увагу і свою енергію на коня, зрозуміло, що для Жінки місця в його серці не залишається. А як до сучасного „коня” чоловіка, його автомобіля?

IV. Четвертий історичний період, що взяли для дослідження одного разу учасники драматерапії, це – початок ХХ століття в Росії. Треба вказати, що лише цього разу було так чітко визначено географію драми. Хоча заняття при цьому відбувалися на Кам’яній Могилі, що має багатотисячолітню історію. Цікаво, що і герої цій драми сильно відрізнялися від усіх інших епох. Крім Чоловіка та Жінки учасники обрали ролі дітей цього подружжя (двоє) та дитини-безпри­туль­ника, двох війн – Першої світової та Громадянської, та ідеології. Такий соціально-психологічний феномен як Ідеологія вважався дуже важливим на початку драматизації, але, як виявилося потім, відігравав дуже епізодичну і тьмяну роль.

Драматизація була дуже активною і викликала багато сильних почуттів як „акторів”, так й глядачів. Наприклад, чоловік, який грав роль дитини-безпри­туль­ника усвідомив, чому так важко працювати з такими дітьми психологу чи соціальному працівнику. У цих дітей насправді все є, вони завжди знаходять собі їжу, дах, навіть війна їх не лякає. Їх найбільш лякає позбавлення свободи, за яке вони сприймають, наприклад, всиновлення чи відправлення в притулок. Інша учасниця у зворотному зв’язку сказала, що виявила в процесі гри одну з таємниць своєї родини та усвідомила мотиви вчинків її предків, які для неї були незрозумілі та оцінювалися негативно.

Отже, ми зробили кілька спостережень під час драматизації:

1. Ідеологія не відіграє вирішальної ролі у стосунках Чоловіка та Жінка, і навіть суспільства взагалі (під час війн, учасниця, що грала роль Ідеологія, ховалася, упродовж всієї драми вона поводилася тихо і скромно).

2. Війна та інші соціальні потрясіння призводять до згуртованості усередині родини, к більш тісному контакту Чоловіка та Жінки, що забарвлений бажанням вижити, а не сексуальним потягом.

3. Діти не є цінністю у суспільстві, що включено у війну („Народяться ще..”, – сказала учасниця, що грала роль Жінки). У грі діти жалися до батьків, але ті не звертали на них уваги. Коли війни „видохлися” і припинили активні дії у драматичній грі, функцією батьків було лише включення дітей у соціум – соціалізуючий стиль виховання за Демозом [5]. Те ж саме ставлення спостерігалося і до дитини-безпритульника, що теж тиснувся до дорослих, але швидко зник, коли війни „відступили”.

V. П’ятим історичним періодом (з точки зору історії, але не значення для нашого дослідження) є сучасний світ, в шести випадках розглядалися стосунки Чоловіка та Жінки сьогодення. Перше місце в додаткових ролях посідали різні медіа-пристрої – мобільний телефон, комп’ютер, телевізор та різні неживі предмети – автомобіль, пляшка пива тощо. Вони були присутні завжди, в кожній грі! На наш погляд, це і є головною особливістю сучасної сім’ї – включення медіа (телевізора, комп’ютера) у члени сім’ї, опосередкованість стосунків Чоловіка та Жінки (пристроями зв’язку). Діти – як додаткові учасники драматизації – в двох випадках були відсутні. Замість дітей у драматичних діях були представлені домашні тварини, автомобіль, спільна справа, ліжко (як символ сексуальних стосунків). Чоловіка та Жінки. Крім дітей, серед „членів” сім’ї були в різних драматичних діях представлені – мати Чоловіка (двічі), друг Чоловіка, подруга Жінки (двічі), секретарка Жінки, няня дітей. Одного разу учасники звернулися до почуттів, запропонували Любов, але на цю роль ніхто не вийшов, знайшовся учасник, що зіграв роль Пристрасті. Отже, проаналізуємо виявлені в драматичних діях закономірності стосунків Чоловіка та Жінки сучасності.

1.  Як й у Стародавньому світі, у первинному суспільстві діти не є об’єктом уваги матері та батька: одного разу Жінка навіть „забула” про день народження доньки. Дітьми займаються сторонні люди – няня, подруга Жінки (кума), у кращому випадку – бабуся. Але діти можуть ставати об’єктом в маніпуляціях дорослих: наприклад, в одній грі Жінка маніпулювала Чоловіком за допомогою дітей – „Хутко до дому, діти чекають, їм потрібен батько!”. Спостерігаються парадокси у ставленні до дітей – бажання народжувати, мати дітей, але малодітність сімей (не більше двох), дітоцентризм разом з відсутністю уваги до дітей, емоційної підтримки.

2.  Увагу Чоловіка та Жінки сучасності привертають насамперед об’єкти, що знаходяться за межами сім’ї – робота (згадаємо про роль секретарки в одній драмі), автомобіль, друзі та подруги тощо.

3.  Велике значення в житті сучасної сім’ї відіграють медіа, вони опосередковують контакт Чоловіка та Жінки, мають розважальну функцію. Отже, наш світ – це інформаційний світ, світ медіа – що проявляється навіть в темі „Стосунки Чоловіка та Жінки”. Учасники, що грали телевізор, мобільний телефон та інші медіа відчували себе не просто необхідними, а центром всесвіту сім’ї: „А куда без меня?”, „Ни тени сомнения в собственной необходимости”. Автомобіль – у цьому ж ряду – вважав, що „він спостерігає за інтимним життям подружжя”. Тому ми можемо спостерігати прозорі межі сім’ї, і, як наслідок, відсторонення, віддалення партнерів та інших членів сім’ї один від одного, зміцнення меж кожного з них, порушення емоційної підтримки один одному. Так, завдяки медіа, народжуються дисфункціональні сім’ї – хаотичні та розділені за визначенням Олсона. Або формуються співзалежності, про що ми поговоримо нижче.

4.  І Чоловік, і Жінки контактують переважно не один з одним, а з іншими людськими персонажами драми: Чоловік – з друзями, матусею, Жінка – з подругами, колегами на роботі. Саме ці люди надають їм емоційну підтримку, мають з ними спільні інтереси, готові проводити разом час. Жодного разу Чоловік та Жінка навіть не сиділи разом у телевізора, не кажучи вже про ліжко. Велику роль в стосунках Чоловіка та Жінки відіграють їхні батьки, втручаючись у них, порушуючи границі нуклеарної сім’ї – знов бачимо прозорість границь сім’ї. Крім цього, батьки дорослих дітей не визнають їх право на інтимне життя, існує заборона на секс. Чоловік та Жінка сприймаються батьками як син та донька, тому сексуальні стосунки визначаються як інцестуальні. Можливо це пояснюється спільною територією проживання дорослих дітей та їхніх батьків – ситуація, що є розповсюдженою в сучасному світі, щільності поселення людей.

5.  Лише на цьому етапі розвитку людства ми спостерігаємо появу почуттів в стосунках Чоловіка та Жінки. Одного разу це була Пристрасть, в іншому випадку – дехто з учасників-глядачів запропонував Любов.

VІ. І останній період, що розглядався у рамках драматизації – це уявлена сім’я ХХІІ століття – через 100 років. Один випадок не дозволяють нам зробити ґрунтовні висновки, але про деякі спостереження все ж такі хотілося би сказати. По-перше, це той момент, що тема була запропонована самими учасниками драматерапії. По-друге, це те, що це був єдина (!) гра, яка викликала дуже позитивні переживання як акторів, так й глядачів.

У сім’ї ХХІІ століття ми побачили вперше втілення Любові. Загалом усі персонажі сцени об’єдналися навколо Любові і танцювали (див. фото). На наш погляд, це показує, що лише почуття можуть стати тою складовою стосунків, що робить їх не тільки тривалими, але й наповненими енергією, життям, смислом. Лише Любов здатна з окремих особистостей – Чоловіка та Жінки – зробити подружжя, людей, що турбуються один про одного та про власних дітей, надають один одному емоційної підтримки, залишаючись при цьому особистостями, не розчиняючись один в одному, усвідомлюючи власні границі. 

Крім того, звернуло увагу те, що роль Чоловіка в сім’ї ХХІІ грала жінка-учасниця, а роль Жінки – чоловік. Це дуже цікавий феномен, який, можливо, відбиває сучасну ситуацію зміни гендерних ролей чоловіка та жінки, активну чоловічу позицію жінки та пасивну – чоловіка. З іншого боку, можливо обмін ролями свідчить про необхідність сучасних людей „стати на позицію шлюбного партнера”, „побачити світ його очима”. Багато технік сімейної психотерапії засновані на цьому положенні. І коли це вдається – можлива побудова гармонійної сім’ї та розвиток стилю виховання дітей, що названий Л. Демозом„допомагаючим” [5]. Ще одне пояснення ситуації, що склалася з сім’єю ХХІІ століття на драматизації, ми бачимо в змістах колективного несвідомого – архетипах Аніми та Анімусу чоловіка та жінки. Можливо в уявній ситуації найбільшою мірою задіяне групове (або колективне) несвідоме, чим свідомі складові групової психіки.

Якщо узагальнити отримані дані, вважаємо за потрібне наголосити, що особливого значення ми надаємо спостереженню щодо ставлення до дітей та їхнього виховання у різні історичні епохи, яке відповідало стилям виховання, описаним в рамках психоісторії Л. Демозом [5]. Зауважимо, що жоден із учасників драматизацій не був знайомий з цією теорією (це питання з’ясовувалося в обговореннях після драматизацій).

Друге узагальнення стосується відсутності усвідомлених, проявлених в дії зв’язків між поколіннями. Виключенням є стосунки дорослого сина – Чоловіка та його матері сучасному світі. Це може бути пояснено зниженням ролі батька в житті сина останнім часом через макросоціальні причини, відсутністю емоційного включення батька, дефіцитом теплого емоційного контакту матері з дитиною в ранньому віці (існування інституту ясел в нашому суспільстві 30-40 років назад, маленький термін відпустки з догляду за дитиною після народження, адже саме цього віку було більшість учасників драматерапевтичної роботи). Це також пов’язано інфантилізацією чоловіків у наш час, коли жінка не тільки бере на себе чоловічі функції, заробляє і є годувальником сім’ї на рівних с чоловіком, але й може завдяки технологічному розвитку суспільства обійтися навіть зовсім без чоловіка – не треба вже її охороняти, годувати, існує безліч приладів, що спрощують сучасний побут, розвинутими є технології запліднення „в пробірці” в медицині та соціальна допомога неповним сім’ям. Але батьки дорослих дітей претендують на повагу та увагу, вони здобувають її різними (навіть маніпулятивними засобами), якщо не отримують добровільно від дітей. І основною задачею Чоловіка та Жінки стає не побудувати стосунки, а „відірватися” (як висловилася одна з учасниць) від батьків. Отже, якщо ці зв’язки між поколіннями не усвідомлюються, то, як ми вже казали, вони витісняються у несвідоме, інформація про емоційний досвід попередніх поколінь передається, маючи вигляд „тайни” і „табу”, що може зробити її навіть шкідливою для розвитку стосунків Чоловіка та Жінки в майбутньому.

Ще треба наголосити, що жодна група не обрала як тему для драматерапевтичного дослідження суспільство Амазонок, що пропонувалося як один з варіантів. Вважаємо, що серед активних жінок, що приймали участь у роботі, не має інтересу до суспільства, де Чоловік є ніким. Навпаки – вони прагнуть побачити поруч із собою справжнього Чоловіка, який зніме з них тягар „годувальника” сім’ї і зможе захистити, щоб не довелося самої брати у руки зброю.

Нам можуть заперечувати, що перебіг подій в кожній драматизації міг бути заснований на забутих але існуючих у несвідомому знаннях з курсу історії середньої школи, тому висновки можуть виявитися спірними. На це заперечення ми зауважимо, що аналізові підлягали такі параметри, які відсутні в навчальних курсах – почуття, ставлення героїв один до одного, особливості побудови стосунків. Як сучасна людина, мати може не зважати на дитину, як це відбувалося майже у всіх драматизаціях? Як освічений чоловік сучасності може ненавидіти жінку та бажати спалити її у вогні, або вкрасти, не питаючи її згоди?

Досвід драматерапевтичної роботи з темою стосунків Чоловіка та Жінки в різні історичні епохи дає можливість дійти певних висновків:

Першій – щодо адекватності методу драматерапії для дослідження змістів групового, сімейного і навіть колективного несвідомого. Стосунки чоловіка та жінки певної історичної епохи драматизувалися майже однаково в різних групах.

Другий висновок ми робимо щодо впливу емоційного досвіду наших предків на сучасні стосунки чоловіків та жінок. До цього варто додати, що наша гіпотеза про збереження емоційно­го досвіду попередніх поколінь у колективному несвідомому підтвердилася.

Третій висновок стосується психотерапевтичної значущості усвідомлення емоційного досвіду та патернів сімейної взаємодії наших предків для побудови гармонійних стосунків сучасних Чоловіка та Жінки.

Але аналіз досвіду стосунків Чоловіка та Жінки в попередніх поколіннях викликає і певний сум. Невже, отримавши такий спадок, такі моделі та стереотипи поведінки один з одним, такі емоційно забарвлені стосунки між чоловіками та жінками, ми можемо побудувати гармонійну сім’ю у майбутньому?

1. Вознесенская Е.Л. Пленница дракона глазами драматерапевта// Е.Л.Вознесенская // Психодрама и современная психотерапия. – 2008. – № 3. – С. 27-41.

2. Вознесенська О.Л., Савінов В.В. Чоловік і жінка: драма і терапія / О.Л. Вознесенська, В.В. Савінов // Простір арт-терапії: структура, хаос, стихія: Матеріа­ли VІ Міжнародної науково-практичної конференції з міжнародною участю (м. Київ, Київський міський Будинок вчителя, Інститут со­ці­альної та політичної психології АПН України, НПУ ім. М.П. Драгоманова, 26-28 лю­того 2009 р.) / За наук. ред. А.П. Чуприкова, Л.А. Найдьонової, О.А. Бреусенка-Кузнєцова, О.Л. Вознесенської, О.М. Скнар. – К.: Міленіум, 2009. – С. 111-115.

3.   Гольжак В. де. История в наследство: Семейный роман и социальная траектория / В. де Гольжак; пер. с фр. И. К. Масалкова. – М.: Изд-во Ин-та психотерапии, 2003. – 233 с.

4.   Горностай П. П. Групповые психологические феномены в семейной психотерапии// П. П. Горностай // Наукові студії із соціальної та політичної психології: Зб. ста­тей / АПН України, Ін-т соціальної та політичної пси­хології; Редкол.: С. Д. Максименко, М. М. Слюса­рев­ський та ін. – К.: Міленіум, 2008. – Вип. 21 (24). – С. 23-35.

5.   Демоз Л. Психоистория/  Л. Демоз. – Ростов-на-Дону : Феникс, 2000. – 512 с.

6.   Шутценбергер А. А. Синдром предков: Трансгенерационные связи, семейные тайны, синдром годовщины, передача травм и практическое использование геносоциограммы / А. А. Шутценбергер. – 3-е изд. – М.: Психотерапия, 2007. – 256 с.