Людмила ГАЛІЦИНА, МЕТОДИКА «ВИТИНАНКА. ДЕРЕВО РОДУ» ЯК ІНСТРУМЕНТ РОБОТИ З ОБРАЗОМ «Я»
МЕТОДИКА «ВИТИНАНКА. ДЕРЕВО РОДУ» ЯК ІНСТРУМЕНТ РОБОТИ З ОБРАЗОМ «Я»
Людмила ГАЛІЦИНА,
головний редактор газети «Управління освітою»
видавництва «Шкільний світ»,
відмінник освіти України,
член «Арт-терапевтичної асоціації»
У статті обґрунтовується та викладається авторська методика «Витинанка. Дерево роду» та її досвід застосування під час творчих лабораторій. Методика орієнтована на пошук зв’язку з родом, родиною як інструменту роботи з образом «Я», можливість гармонізації особистості в роботі в роботі з образом «Я».
Ключові слова: символ, Дерево життя, Дерево роду, архетип, особистісне зростання, проективна методика, витинанка.
В статье обосновывается и излагается авторская методика «Витинанка. Дерево рода» и ее опыт примемнения на творческих лабораториях. Методика ориентирована на поиск связи с родом, семьей как инструментом работы с образом «Я», как возможность гармонизации личности в работе с «Я» образом..
Ключевые слова: символ, Древо жизни, Древо рода, архетип, личностный рост, проэктивная методика, вытынанка.
In article the author’s technique is proved and stated «Vutunananka. A sort tree» and its experience on creative laboratories. Technique it is focused on search of communication with it come, a family, the tool works with an image I how possibility of harmonisation of the person in work with an image.
Метою цієї статті обґрунтування та презентація авторської методики «Витинанка. Дерево роду» та її досвід застосування як одного із елементів особистісного зростання та самоусвідомлення під час творчої лабораторії, яка проходила у березні 2010 року. Використаний був один із образів-символів Дерева світового, техніка роботи із цим образом-символом — витинанка та малювання.
Особистість не може жити, не розвиваючись. Розвиток, як відомо, є головним способом її існування впродовж життєвого шляху (Ананьєв Б.Г.,1977; Костюк Г.С., 1988; Рубінштейн С.Л, 1973). Цьому розвиткові притаманні специфічні закони, що характеризують внутрішню логіку його становлення. Особистість у розвитку — це поступово глибша індивідуалізація, дедалі виразніша своєрідність, відособленість від зовнішніх впливів, які мало-по-малу втрачають першочергову значущість.
Розвиваючись, особистість постійно будує і перебудовує свій життєвий світ. Вона створює його, структуруючи зовнішню дійсність відповідно до внутрішньої. Саме особистість з її планами та установками, ненаситними потребами та несвідомими імпульсами визначає ракурс, в якому людина бачить зовнішній світ, орієнтується у ньому, пристосовується до життя.
Життєвий світ можна розглядати як певну концептуальну модель багатовимірного відображення реальності, яка описує об’єктивну дійсність за допомогою різних перцептивних, вербальних, міфологічних, символічних мов. Образи, символи, знаки надають світові особливої форми, індивідуальної «упаковки». Це пряма і зворотна проекції внутрішнього і зовнішнього світів один на одного, багаторазово відображена й у кожному відображенні змінювана реальність.
Лише особистісне зростання людини сприяє її самоусвідомленню, самореалізації та самоактуалізації. Врешті, що є у нашому розумінні особистісне зростання? Особистісне зростання — це не засвоєння знань, не оволодіння діяльністю не формування ціннісних орієнтацій чи активної життєвої позиції, це не привласнення дитиною суспільної людської сутності чи оволодіння образом «ідеального дорослого».
«Головний психологічний смисл особистісного зростання — визволення, винайдення себе і свого життєвого шляху, самоактуалізація і розвиток усіх основних особистісних атрибутів».
Чому для нашого механізму творчості, для нашої творчої уяви таким важливим є символ, таким важливим є формування і розвиток символомислення? Насамперед, тому що він багатозначний, універсальний, архетипний.
Символ — узагальнює, поєднує і у той же час розділяє, деталізує поняття, явища, емоції; символ вхоплює невловиме, бачить небачені деталі.
За визначенням звернемося знову до «Літературознавчого словника-довідника» (К.: Академія, 1997.— сторінка 635):
«Символ (грецьк. symbolon— умовний знак, натяк) — предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність незнаного явища (лотос — символ боже6ства в індійців, хліб-сіль — символ гостинності українців, життя в його єдності протилежностей, хліб — уособлення Бога-творця на землі — автор.), має філософську змістову наповнюваність, тому нетотожний знакові. Символ тісно пов’язаний з наукою, міфом, поезією, але не зводиться до них, тяжіє до певного узагальнення на відміну від алегорії.
Символ постає процесом активного перетворення внутрішнього на зовнішнє, і навпаки, відмінністю внутрішнього і зовнішнього. Тому символ не збігається за своїм значенням із будь-яким тропом… Метафора зумовлюється власне художнім чинником, на відміну від символу, що базується на позахудожніх, передовсім філософських потребах езотеричного знання. Символом наповнене Святе Письмо. Символ посідає центральне місце у творчості Григорія Сковороди. Символ як натяк на трансцендентну істину, на шлях втаємничення в першосутність лежить в основі естетичної концепції символізму».
Головне, на що варто звернути вашу увагу у цьому визначенні, це на те, що він «базується на позахудожніх, передовсім філософських потребах езотеричного знання» і він є «натяк на трансцендентну істину».
Створюючи певні образи-символи, ми тим самим викликаємо певне емоційне ставлення до об’єкту, залучаючи до мислєннєвого процесу такі якості (включаючи механізми творчості) як уява, здатність переносити якості з одного предмета на інший, оригінальність, чутливість до відтінків, нюансів образів, символів, значень. Це має відношення до метафоричного мислення людини.
Метафоричне мислення розуміють як здатність приближувати смислові відстані між віддаленими образами предметів, символами і поняттями; раптове поєднання в одне ціле декілька не поєднаних частин; здатність поєднувати, зближувати поняття та виводити із них нові висновки.
Метафоричне мислення оперує глобальними неподільними цілісними зорово-просторовими образами їх більшою диференціацією і зближенням, виділенням їх нової форми.
Щодо використання образу древа роду як одного із варіантів древа сваітового в арт-терапії. Нам варто зупинитися на етимології цього образу-символу, щоб зрозуміти, що цей образ є архетипним для кожної людини, отже належить до колективного підсвідомого, за аналітичною психологією Карла Юнга.
Етимологія образу-символу Древа світового. Світове дерево, Вічне Дерево Життя — уособлення єдності усього світу, своєрідна модель Всесвіту й людини, де для кожної істоти, предмета чи явища є своє місце. Це також посередник між світами — своєрідна дорога, міст, драбина, якими можна перейти до світу богів або в потойбіччя. Про древо життя у світі створено безліч легенд, казок, цей символ знайшов відображення в орнаментах багатьох народів.
Світове дерево та прадавні концепції часу і простору. В образі Дерева поєдналися уявлення про час, простір, життя і смерть.
Першодерево світу слов’яни розташували у вирію, згідно з їх віруваннями, на «прадубі» росли плоди безсмертя. Сюди ж зліталися птахи на зиму.
Одночасно зі творенням в уяві первісних людей образу світового дерева виникла й розгалужена система протиставлень:
день — ніч
літо — зима
життя — смерть
праве — ліве
пряме — криве
верх — низ
вогонь — вода
чоловік — жінка
парне — непарне
На вершечку дерева днює сонце, саме його «рух» зумовив «поділ» простору довкола нього на четверо у горизонтальній площині, виражаючи уявлення про:
час (ранок, день, вечір, ніч; весна, літо, осінь, зима);
простір (схід, південь, захід, північ).
За вертикаллю дерево ділиться на три частини, до кожної «приписані» певні істоти:
нижню — коріння (підземний світ) — змії, жаби, риби, водоплавні птахи і тварини, бо низ дерева символізує не лише підземний світ, а й воду;
середню — стовбур (земний світ) — великі тварини: тури, олені, коні, ведмеді, вовки, це також і світ людей;
верхню — крону (небесний світ) — птахи і бджоли, небесні світила.
Деревом позначали також час. Коли древо позначає рік, то малюється чи вирізьблюється з багатьма гілочками, так званою «сосонкою».
Дерево життя є одним з варіантів дерева світового, характерного міфопоетичної образу, що втілює універсальну концепцію світобудови і властивого світовідчуттям багатьох народів світу на перших етапах їх духовного розвитку. Світове древо виступає в різних образах з більш або менш яскраво вираженими функціями як «дерево життя», «дерево смерті», «дерево зла», «дерево добра», «дерево пізнання», «древо родючості», «древо небесне» і т. д. Дерево життя в цілому уособлює триєдиний містичний комплекс народження – родючість – смерть і відбиває узагальнене уявлення про поетапний розвиток різноманітних носіїв життя (люди, тварини, рослини, деякі елементи неживої природи).
Чудова властивість самовідтворення життя була нерозв’язною загадкою для людини і її уява наділяла містичними властивостями окремі елементи навколишньої природи.
Втіленням сили, стабільності, довголіття і навіть безсмертя був звичний образ дерева і саме цей образ був взятий за основу при спробах відтворення картини закономірного розвитку всього всесвіту. Найбільш давню фіксацію образу дерева життя ми знаходимо в книзі Буття і притчах Соломонових зі Святого письма
Цей образ виходить з шумерської версії оповіді про Гільгамеша в якій можна розгледіти первинні риси світового древа. Можна припускати, що здавна образ світового древа був поширений серед народів Близького Сходу, тобто в місцях неподалік від колиски людства, локалізація якої збігається як зі священними тестами, так і з результатами наукових досліджень.
Розселюючись по просторах земної поверхні, люди брали з собою в дорогу оберігаючий символ світового дерева, однак у різних груп згідно з природними умовами, особливостями побуту й соціальної самоорганізації він отримував різноманітний розвиток у різних формах з різними містичними функціями.
У Східну Європу образ дерева життя принесли творці землеробської культури Трипілля-Кукутені і розвинули його в оригінальне уявлення про універсальний кругобіг, в якому основну роль грає Сонце з його добовою та річною періодичністю, що наочно відображає ідею безсмертя як відродження після смерті. Зерно, кинуте в землю вмирає, але дає початок нового життя, підкоряючись закономірності руху Сонця на небосхилі. Ось чому стилізовані зображення Сонця і Дерева життя можна виявити на збереженій кераміці, але вони повинні були бути присутніми в інших видах образотворчого мистецтва, які використовують менш довговічні матеріали, – в різьбі по дереву, живописі й вишивці по тканинах, виробах з соломи і т. д.
Тепер нам варто описати застосовану нами техніку витинанки. Витинанки – один з видів українського народного декоративного мистецтва, що має глибокі й багаті традиції. Із стародавніх часів у кочових народів Алтаю, на півночі, Балканах і в слов’ян існували ажурні аплікації зі шкіри і хутра на одязі і предметах домашнього побуту. У VII-XII століттях у Китаї набули поширення паперові прикраси: зображення божеств, духів, драконів, квітів, птахів і риб, які наклеювали на вікнах.
У другій половині XVII століття у російських та українських дворян набули популярності силуети – графічні зображення з чорного паперу.
Українські народні паперові витинанки як прикраси сільських будинків з’явилися всередині XIX століття незалежно від писарських і дворянських. Орнамент традиційних витинанок здебільшого геометричний і рослинний, трапляються також антропо– та зооморфні фігурки, зображення предметів побуту, архітектури.
Папір при витинанні складали вдвоє, вчетверо, увосьмеро, що дозволяло створювати сталі структури, композиції.
У кожному регіоні та в багатьох осередках населення витинанки набули своєрідних локальних рис щодо трактування матеріалу, форми, технічної вправності, відчуття ритму, пропорцій, силуетів, багатства орнаментики. Що цікаво, у народі витинанки виконували майже суто естетичну функцію, хоча символіка та орнаменти витинанок мали змістове та символічне значення.
Певною мірою, на створення цієї методики мала вплив проективна методика, запропонована Дж. Буком у 1948 р. та швейцарським психотерапевтом Р. Корбозом та розроблена німецьким психотерапевтом Еддом Клессманном методика «Три дерева» у контексті кататимно-імангінативної психотерапії (символодрами).
Хід проведення та опис методики
Мета методики: пізнання та гармонізація Я — потреб особистості, гармонізація емоційного поля особистості засобами арт-терапії.
Завдання:
допомогти учасникам усвідомити свої потреби на «тут і зараз»,
творчий розвиток особистості.
пошук і створення Я-ресурсу.
розвинути вміння проникати у свій внутрішній світ;
навчитися досягати стану внутрішнього спокою, гармонії, слухати тишу в собі, відчувати внутрішню силу через зв’язок із родом, родиною.
Обладнання: Аркуші А3 або А4, акварельні фарби…гуаш, музика (на розкриття серцевої чакри….)
Етап 1. Групова робота. «Витиначі». За 3 хвилини учасники руками створять паперову Ляльку.
Час роботи — до 10 хв.
Завдання. Всі учасники стають в коло. Кожен учасник бере аркуш А3, або А4, (тренер демонструє виконання, всі інші — продожують самостійно) складає вдвоє і руками витинає дерево від лінії згину.
Етап 2. Індивідуальна робота. «Моє дерево роду».
На цьому етапі ведучий дає загальні пояснення щодо концепції дерева роду перед початком індивідуальної роботи.
1. Ґрунт — це Ваше культурне, соціо-економічне оточення.…
2. Коріння дерева роду — це ваше бачення фундаментальних питань життя:
3. Стовбур дерева роду-життя відображає вашу концепцію людини. Відповідаючи на запитання, Ви відображаєте свій погляд на проблему «що таке людина?»
4. Гілля дерева роду — це Ваші етичні цінності. Замисліться, що для Вас є найбільш важливими, спробуйте пояснити, чому…
5. Квіти дерева роду символізують емоції, які повинно породжувати Ваше філософське дерево. Назвіть, на Вашу думку, бажані й небажані емоції, які Ви відчуваєте щодо себе, рідних.
6. Плоди дерева роду — це Ваші вчинки. Подумайте, як ви зазвичай поводитеся, виконуючи різні соціальні ролі, займаючись різними видами діяльності.
Потім ведучий дає завдання для індивідуальної роботи з образом дерева роду.
Час роботи — до 15 хв.
Кожен учасник пише на Дереві по 3 відповіді на питання:
Коріння — це минуле — рід. «Що для мене коріння роду. Як я відчуваю підтримку роду?»
Стовбур — це теперішнє — родина. «Що для мене є стовбур. Чим я його живлю, підтримую свою родину?..»
Гілки — «Що для мене є гілки мого дерева, чи міцні вони?»
Квіти — «Чи цвіте моє дерево, який у нього цвіт, що я відчуваю? …»
Листя — «Чи є у мого дерева листя? Яке є листя мого дерева роду?…»
Плоди — «Чи є плоди у мого дерева? Які вони?»
Етап 3. Індивідуальна робота. Ведучий повідомляє, що кожен учасник має перевернути Дерево і розмалювати його після того, як дав короткі письмові відповіді на вище написані запитання.
Обговореня +шерінг. В обговоренні участь беруть усі, окрім відповідей на всі запитання власних коментарів учасників приділяється увага обговоренню почуттів учасників. Орієнтовні запитання:
Яким ти бачиш своє дерево роду? Велике? Мале? Чи міцне у нього коріння? Наскільки велика крона?
Чому не має плодів у твого дерева роду(у випадку, коли плоди не намальовані))
Чи подобається воно тобі?
Що ти можеш зробити для свого дерева роду, щоб воно було міцним?
Що ти хочеш сказати своєму дереву роду?
Що відчуваєш?
Що усвідомив?
Терапевтичний ефект «Дерева роду» або передбачуваний результат:
зняття напруження, емоційна розрядка; проявлення індивідуальних потреб та переживань;
зняття захисних механізмів особистості;
пізнання себе, своїх власних потреб на «тут і зараз»; відновлення внутрішнього зв’язку з родиною, єдності із родом;
орієнтація на інсайт;
гармонізація особистості;
пізнання роду, відчуття та усвідомлення сили і підтримки роду;
зростання самооцінки учасників групи.
Результати апробації.
Цю методику за останній рік проведено до десяти разів і модифіковано від найпримітивнішого варіанту до останнього.
Найекстравертніший — перший етап, коли клієнти-учасники бачать швидкий результат своєї творчої роботи — витинання руками.
Багато вражень, емоцій, оцінок — захистів (подобається-не подобається, жах тощо).
Другий і третій етапи — глибинна корекція і усвідомлення, особливо під час обговорення…
Продовження глибинної корекції та пошуку внутрішнього ресурсу відбувається на останньому етапі — роботі з власною аурою та під час обговорення-рефлексії.
Висновки. Апробація методики «Витинанка. Дерево роду» протягом десяти занять переконала нас у її високій ефективності щодо усвідомлення учасником цілісності свого внутрішнього «Я», глибинного зв’язку із родом, сім’єю, відчутті сили і підтримки роду і є одним із елементів особистісного зростання.
Література
1. Клименко В.В. Психологические тесты таланта. — Харьков: Фолио; СПб: Кристалл, 1996. – 414 с.
2. Клименко В.В. Механізми психомоторики людини. — К.: Шкільний світ, 1997. – 192 с.
3 Клименко В.В. Механізм творчості: чим його розвивати. — К.: Шкільний світ, 2001. – 100 с.
4. Шрагина Л. И. Логика воображения.— М.: Народное образование, 2001. — 192 с.
5. Простір арт-терапії. — Збірник наукових праць. Випуск 2 (6). — К.: арт-терапевтична асоціація, 2009. —136 с.
6. Простір арт-терапії: хаос, структура, стихія. Матеріали VІ міжнародної науково-практичної конференції. — К., 2009 р. — 132 с.
7. К. Юнг. Тэвистокские лекции. — Рефа-бук, Ваклер, 1998 — 300 с.
8. Кэрролл Э.Изард. Психология эмоций. — Питер, 2006. — 462 с.
9. З. Фрейд. Психология бессознательного: сб. произведний/ сост., науч. ред., авт.вступ. статья М,Г, Ярошевской. — М.:Просвещение, 1990. — 448с.