Скнар О.М., “АРТ-ТЕРАПІЯ ЯК МЕТОД ДОСЛІДЖЕННЯ ЕМОЦІЙНО-ОЦІННИХ СТАВЛЕНЬ МОЛОДІ ДО ДЕРЖАВИ І ПОЛІТИКИ”
АРТ-ТЕРАПІЯ ЯК МЕТОД ДОСЛІДЖЕННЯ ЕМОЦІЙНО-ОЦІННИХ
СТАВЛЕНЬ МОЛОДІ ДО ДЕРЖАВИ І ПОЛІТИКИ
Скнар О.М.,
кандидат психологічних наук,
с.н.с. Інституту соціальної та
політичної психології НАПН України,
член правління ГО «Арт-терапевтична асоціація» (Київ)
Тривалі, затяжні процеси глибинних перетворень суспільно-політичної, економічної та ін. сфер буття України позначаються й на становленні політичної культури особистості, ведуть до певних змін як в системі суспільно-політичних цінностей та ідеалів сучасних молодих людей, так і в уявленнях про сутність взаємовідносин людини з державою, в системі ставлень до політики як сфери громадсько-політичної діяльності та ін., що веде до різного рівня залучення (чи, навпаки, відчуження) молоді до суспільного життя країни. Сама система ставлень особистості до політики є свідченням психологічного включення до суспільно-політичного простору та опосередковує, детермінує (можливо, навіть скеровує, мотивує) поведінкові вияви включення до нього, тобто певною мірою визначає готовність молодих людей брати участь у громадських і політичних справах країни, ефективно діяти задля задоволення потреб, реалізації власних значущих цілей, прагнень, намірів, лоббіювання інтересів (своїх й інших співгромадян) та розв’язання конкретних завдань, проблем, питань, ситуацій тощо. Тому актуальним завданням насьогодні є вивчення існуючої системи ставлень сучасної молоді до держави та політики.
Мета статті: представити окремі результати емпіричного дослідження рівня сформованості політичних компетенцій студентської молоді, а саме ті, що стосуються вивчення неусвідомлюваного (ірраціонального, емоційного) аспекту ставлення особистості до суспільно-політичного простору та держави.
Передусім, варто згадати думку, представлену в моделі політичної участі К.Пейтмана, в якій політична компетентність (як когнітивно-емоційний аспект взаємин індивіда з політикою) співвідноситься з політичною поведінкою (поведінковий аспект) [1, С.54].
Продуктивною ідеєю вважаємо виділення сучасними вченими, принаймні, двох аспектів політичної участі – «зовнішнього» (поведінкового, дієвого) та «внутрішнього» (психологічного, емоційно-ціннісного) [1, 2]. Слушною є думка про те, що вирішальними в поведінці людини є все ж таки внутрішні спонуки. Адже «Людина не може діяти завжди раціонально-інструментально: їй притаманні певні почуття, симпатії та антипатії, а тому в політичній діяльності суттєву роль відіграє суб’єктивний компонент» [2, С.62]. Цілком виправданим і зрозумілим є інтерес соціальних й політичних психологів (як практиків, так і теоретиків) саме до «внутрішньої» складової політичної поведінки, зокрема, громадянина, оскільки вона обумовлює, скеровує, пояснює, спрямовує, мотивує та є причиною поведінки «зовнішньої». Так, зокрема, досліджуючи політичні цінності, В.В.Пєтухов, дійшов висновку про існування «внутрішнього» (мотиваційно-ціннісного), і «зовнішнього» (що виявляється в активних діях у полі політики) рівнів політичної участі [1]. На думку І.Білоус, з огляду на це, доцільно брати до уваги не тільки активну політичну поведінку особистості (що відображає інструментальне, дієве включення до суспільно-політичного простору країни), а й психологічне включення в політику (що передбачає «ставленнєві відносини з політикою і її суб’єктами» та визначає ступінь готовності особистості брати участь у політичному житті) [1, С.28–29].
Саме система ставлень здатна об’єднати, на думку І.Білоус, «внутрішній» (орієнтаційно-ціннісний) і «зовнішній» (інструментально-дієвий) рівні політичної участі і є своєрідним посередником, «містком» між ними: «…Перехід на рівень практичної участі в політиці означає якісно новий рівень ставлення до неї – рівень діяльності, коли ставлення втрачає автономне, самостійне значення, включається в структуру діяльності і стає допоміжним, «механічним» її регулятором» [1, С.54].
Водночас варто згадати про те, що політичними психологами відзначається наявність різниці між вербальними висловлюваннями респондентів і спрямованістю емоційної оцінки, особливо помітної серед молодіжної аудиторії. Хоча, як зазначає О.Б.Шестопал, шлях від емоцій до дій, вчинків (чи говорячи ширше, поведінки) є значно коротшим, ніж від когнітивних уявлень [3, С.148]. Тож ще раз постає питання про необхідність врахування при дослідженні й формуванні громадсько-політичних компетенцій молоді не тільки власне когнітивної складової компетенцій, а й емоційних оцінок і ставлень (до демократії, держави, власного місця в соціумі, політики тощо), що може потребувати особливої уваги.
Насьогодні все більше науковців доходять висновку про необхідність використання в політико-психологічних дослідженнях не тільки вербальних методів, які дозволяють дослідити радше раціональні, усвідомлювані уявлення респондентів, а й широкого залучення ресурсів проективних методів, завдяки яким отримується можливість актуалізувати неусвідомлювані пласти політичної свідомості респондентів й дослідити їх систему ставлень в ході оцінювання.
Тож при конструюванні інструментарію нашого дослідження ми спирались на необхідності врахування як усвідомлюваного (раціонального), так і неусвідомлюваного (ірраціонального, емоційного) аспектів залучення особистості до суспільно-політичного простору. Тому до комплексу дослідницьких методів ми включили не тільки опитування за розробленим нами опитувальником, а й метод семантичного диференціалу, а також залучили і використали широкі можливості проективних методів – методу незакінчених речень і проективного малюнку «Я і держава» [4].
Застосування проективних методів дає змогу дослідити неусвідомлювані відношення особистості до політичної реальності, оскільки у проекції, за слушним висловом Л.Ф.Бурлачука, «реалізуються раніше сформовані психологічні настанови, що являють собою згорнуті, а тому і неусвідомлювані програми організації поведінки, які створюють готовність до сприйняття явищ та об’єктів дійсності у відомому ракурсі, відношенні суттєвого і несуттєвого» [цит. за 5]. Через символіку малюнку відображаються глибинні смисли дійсності, які є дуже складними. В них «у єдиній, «злитій» формі представлені і образ, і ставлення людини до світу, і особистий досвід переживань суб’єкта» [цит. за 5]. Проективний малюнок «Я і держава» [4] дозволить дослідити неусвідомлений рівень вияву того, як людина сприймає і переживає своє місце в соціумі, оцінює ставлення держави до неї або висловлює власне ставлення до держави.
Випробувані. За розробленою нами анкетою було опитано 255 респонденти – студентська молодь різних спеціальностей чотирьох вищих учбових закладів: Міжнародного Соломонова університету, Чернігівського педагогічного інституту імені Т.Шевченка, НТУУ “Київський політехнічний інститут” та Національного університету імені Тараса Шевченка. Серед них чоловіків – 61, жінок – 194 особи. Вік респондентів – від 17 до 28 років.
Вибір саме студентської молоді людей в якості випробуваних обумовлений кількома причинами. По-перше, вони виступають відносно активною в політичному плані групою молоді, є динамічним елементом соціальної структури. По-друге, студентство насьогодні становить значну частину виборців і є тією соціально-віковою групою, яка в найближчому майбутньому поповнить лави електорату.
Обробка первинних емпіричних даних. Отримані первинні результати підлягали кількісному та якісному аналізу, який передбачав якісний аналіз сюжетних рисунків і формалізованих елементів рисунків (зображень для позначення «Я» і «держава») та взаємне розташування цих фігур; контент-аналіз відповідей респондентів на відкрите запитання.
Результати емпіричного дослідження. Тож, за результатами опитування, ми отримали одномірні розподіли відповідей респондентів, на основі яких й сподівалися виявити «сильні» і «слабкі місця» в структурі політичних компетенцій сучасної молоді та визначити їх рівень сформованості. Проте їх аналіз показав, що студентство продемонструвало стійку тенденцію до надання переваги соціально очікуваним, соціально бажаним, «правильним» відповідям. Крім цього, варто зазначити, що насьогодні неодноразово вже піднімалось питання щодо існування очевидної невідповідності між, скажімо, «…інтересом населення до політики і практичним його втіленням. Як свідчать дослідження, переважна більшість дорослих громадян і учнівської молоді декларує інтерес до політики і політичних подій, що відбуваються в країні і світі. Проте кількість тих, хто витрачає зусилля на пошук політичної інформації і обговорення її з іншими, є набагато меншою. Та ще меншою є кількість осіб, які беруть активну й свідому участь у політичному житті країни» [1, С.53]. Схожого висновку щодо існування великої розбіжності між заявленою, декларованою політичною залученістю та реальною, поведінковою, доходять й інші вчені [1; 5].
Тому в подальшому ми послуговувались, передусім, результатами факторного аналізу та даними, отриманими за результатами застосування проективних методів.
Отже, окремим напрямом нашої дослідницької роботи стало застосування проективних методів при вивченні системи ставлень сучасного студентства до політики загалом і й до держави, зокрема.
Так, ми запропонували респондентам дати відповідь на проективне запитання «Що перше Вам спадає на думку, коли Ви чуєте слово «політика»?». Воно було використане нами, передусім, для відтворення емоційних ставлень до політики, але, водночас, дає нам додаткову інформацію про рівень довіри до неї [1]. Ми погоджуємось, що формулювання відповідей на дане запитання передбачає досить широкий спектр асоціативних відповідей, який не обов’язково ґрунтується на добре сформованих спеціальних політичних знаннях, а передбачає, скоріше, певні емоційно-когнітивні реакції, провокує певні емоційні відгуки на вербальний стимул «політика». Саме тому ми вважаємо, що отримані відповіді дають необхідний матеріал для реконструкції емоційних оцінок і ставлень респондентів до цього феномену.
Контент-аналіз відповідей на це відкрите запитання дав змогу виділити змістові категорії, на яких будуються уявлення респондентів про політику як сферу суспільної діяльності, а також проаналізувати, яке місце в цій системі уявлень посідає такий важливий чинник ставлення до політики як політична довіра.
Було з’ясовано, що такими основними змістовими категоріями є:
1) емоційно-оцінні уявлення про політику як «брудну» справу і «нечесну» гру; безкінечну боротьбу за владу й постійні сварки, які виключають довіру і позитивне ставлення до неї (політика це – бруд, брехня, багнюка, де одні крадії та шахраї; спекуляції, маніпуляції, погана гра, жорстка боротьба за владу, політичні війни, постійні сварки й склоки, корупція, несправедливість тощо) – 113 одиниць відповідей;
2) пов’язані з обуренням емоційно-оцінні уявлення про політику, що емоційно зарядженні вкрай негативно й виключають довіру і позитивне ставлення до неї (політика це – ганьба, розчарування, огида, відраза, «ненавиджу політику і все, що з нею пов’язане» і т.д.) та близькі до них уявлення, пов’язані з незадоволенням «роботою» політиків (політика це – погана робота уряду; зібрання людей, які не вирішують проблеми країни, а лише розводять балаган; пусті обіцянки й балачки; недовіра; група людей, які за рахунок великої маси народу виконують власні примхи і іноді щось ухвалюють тощо) – разом 69 одиниць відповідей;
3) емоційно-оцінні уявлення про політику як сферу, де «крутяться» великі кошти, брудні гроші, процвітає хабарництво й беззаконня, які також виключають позитивне ставлення до неї (політика це – легкі, «грязні» гроші; щось неприємне, де залучені великі кошти; «відмивання» грошей; запроданство; беззаконня; хабарництво; шахрайство тощо) – 58 одиниць відповідей;
4) емоційно-оцінні уявлення про політику, які ґрунтуються на негативних базових емоціях і переживаннях(політика це – безлад, гармидер, хаос, безвихідь, нестабільність, напруга) і також виключають довіру і позитивне ставлення до політики – 36 одиниць відповідей;
5) позитивно забарвлені емоційно-оцінні уявлення про політику, що передбачають певний рівень довіри й позитивне ставлення до неї (політика це – відповідальність; покращення добробуту населення; успіх; інтерес; бажання щось змінити) – лише 12 одиниць відповідей;
6) раціональні уявлення про політику, які позбавлені емоційного навантаження і можуть розглядатися як умовно позитивні, такі, що не виключають довіри до політики і окремих її суб’єктів (політика — це влада, органи і суб’єкти влади, Верховна Рада, Президент, Уряд, партії тощо) – 101 одиниця відповідей;
7) раціональні уявлення про політику як спосіб керування державою та стратегічна суспільна діяльність, які також можна вважати умовно позитивними, що передбачають можливість хоча б мінімального рівня довіри до політики (політика це – розумні дії, спрямовані на керування державою; прийняття справедливих законів; свобода прав людини; вирішення певних проблем з допомогою законодавства; міжнародні взаємовідносини тощо) – 61 одиниця відповідей.
Отже, в свідомості сучасної студентської молоді переважають ірраціональні, емоційно-оцінні уявлення про політику, які виключають позитивне ставлення і довіру до політики (вони становлять більше 60 % у семантичному просторі уявлень студентства). Тоді як раціональні уявлення, які не обов’язково, але потенційно містять довіру і позитивне ставлення до цієї сфери суспільного життя, займають менше 40% в системі уявлень респондентів.
Ще одна проективна методика – малюнок на тему «Я і держава» [4] – застосована нами для визначення емоційно-оцінного ставлення сучасного студентства до держави. Водночас дана методика надає змогу дослідити неусвідомлений рівень вияву того, як людина сприймає і переживає своє місце в соціумі, оцінює ставлення держави до неї або висловлює власне ставлення до держави.
Ми виходили з того, що конструювання образу держави в масовій свідомості відбувається через когнітивне(приміром, держава – це цілісність; або певна територія і т.д.) та оцінне (наприклад, позитивне чи негативне ставлення) його наповнення.
Ми також спирались на уявлення про те, що різні образи держави мотивують різну поведінку людей, причому не лише стосовно владних структур, а й щодо загального процесу життєдіяльності [4, С.187]. Слушною нам видалася й ідея про те, що можна уявити певний поведінковий континуум, на одному полюсі якого знаходяться крайні прояви несприйняття держави (від пропаганди антидержавницьких поглядів до участі в акціях протесту й навіть збройної боротьби), що породжені її негативним образом, тоді як на іншому ж – результат дії образу позитивного, який спричинює схвалення заходів, що ініціюються і впроваджуються на державному рівні. Між цими крайніми позиціями розташовано низку поведінкових виявів, що відбивають прагнення більшою чи меншою мірою дистанціюватися від держави і, водночас, скористатися нею [4, С.187]. Тож образ держави у свідомості окремих людей може набувати різного наповнення: від переживання власної значущості завдяки почуттю приналежності до великого цілого і до сприйняття держави як неминучого зла, що змушує пристосовуватись до себе; від образу швидше інструментального, що передбачає використання людиною державних інституцій задля втілення власних планів, і аж до анархістського заперечення держави взагалі і т.д. [4, С.188]. Отже, іншими словами, нас цікавила сутність відносин особистості і держави.
Респондентам пропонувалось намалювати рисунок на тему «Я і держава». Далі слідувала інструкція: «Передайте малюнком своє бачення відносин із державою за допомогою геометричних фігур. Позначте на малюнку літерою той елемент, який зображує «Я»; і той – що державу. Напишіть короткий коментар до рисунку». Відразу зазначу, що, на жаль, багато респондентів не лишили коментарів до своїх малюнків, що утруднювало їх інтерпретацію.
В результаті опитування було отримано 248 малюнків, які підлягали сортуванню (групуванню), аналізу та подальшій інтерпретації. Проте залежно від застосованого критерію, за яким ми групували малюнки, один і той самий малюнок міг попасти в декілька різних груп.
Для процедури аналізу отриманих малюнків ми залучили поєднання кількісних та якісних методів. Зокрема, схема аналізу отриманого матеріалу передбачала втілення кількох послідовних кроків (етапів) роботи, що логічно випливали один з одного.
На першому етапі – за допомогою якісного аналізу, ми виокремили, передусім, смислові одиниці аналізу отриманого образного ряду респондентів. При цьому ми послуговувались думкою про те, що «…загальні принципи структурації людиною реального простору, в якому здійснюються взаємодії, так чи інакше представлені і й на зображеннях відносин людини і держави» (на малюнку) [4, С.191].
На другому етапі – ми виділили існуючі типові взаємозв’язки формалізованих характеристик образів, які, по суті, й представляють найбільш поширені варіанти уявлень стосовно відносин людини і держави. При цьому ми грунтувались на положенні про те, що «топологія» рисунків (тобто розташування образів у просторі, відстань між ними, співвідношення їх розмірів тощо) може «…відбивати спосіб переживання і відтворення особистістю свого зв’язку з державою. При цьому аналіз образної сфери дає інформацію про процеси глибинного плану, які не проходять через свідомість та вербалізацію» [4, С.189]. Тому на підставі формальних характеристик образів можна робити висновки про неусвідомлюваний рівень вияву того, як людина сприймає і переживає своє місце в соціумі, оцінює ставлення держави до неї або висловлює власне ставлення до держави.
На третьому етапі роботи, який можна визначити як окремий самостійний напрям дослідження, ми здійснили якісний аналіз сюжетних малюнків, який дає змогу «зняти» емоційний зріз стосунків «Я» і держави, а відтак, дослідити (побачити) емоційне забарвлення (позитивне, негативне, індиферентне тощо) цих відносин.
Аналіз формалізованих елементів малюнку. Спочатку ми звертали увагу й фіксували, передусім, наявність окремих зображень для позначення «Я» і держави, а також взаємне розташування цих фігур [4]. Наприклад, розташування фігури «Я» всередині фігури «держави», можна тлумачити як вияв усвідомлення себе частиною цілого (йдеться про образний прототип колективної ідентичності); тоді як зображення «Я» і «держави» окремими фігурами може свідчити про вияв тенденції (можливо навіть не усвідомлюваної особистістю) до дистанціювання від цілого (прототип скоріше індивідуальної ідентичності). Тож, просторові взаємини зображуваних фігур аналізуємо за такими параметрами, як: всередині – ззовні; близько – далеко; вище – нижче, а також більше – менше; центр – периферія та деякі інші [4].
Узагальнення отриманого матеріалу надає змогу виявити найхарактерніші ознаки образів, представлених на малюнках, що, в свою чергу, допомагає визначити критерії їх оцінки [1], які були доповнені й розширені нами. А саме:
– розміри фігур «Я» і держави та їх співвідношення;
– взаємне просторове розташування фігур «Я» і держави на малюнку;
– відстань між фігурами «Я» і держави;
– наявність / відсутність ознак зв’язку (або взаємодії) між фігурами «Я» і держави;
– наявність на малюнку ознак впливу та тиску між фігурами «Я» і держави;
– символіка використаних образів, що позначають фігури «Я» і держави;
– когнітивна складність / простора зображень.
З’ясовано, що на отриманих малюнках представлені всі вияви просторових параметрів, проте найпоширенішими є ті, що асоціюються з відносинами домінування / підпорядкування. Йдеться, насамперед, про такі параметри, як: велике – мале, вище – нижче та всередині – ззовні, які символічно відбивають переважне сприйняттяреспондентами відносин між «Я» і державою в контексті опозиції панування – підлеглість. Тож, виходячи з аналізу малюнків, ми виявили типові варіанти сприйняття відносин людини і держави.
Беручи до уваги критерій, що стосується розмірів зображень, ми з’ясували, що державу зображено великою фігурою більш ніж на половині від загальної кількості рисунків (на 157 малюнках), тоді як «Я» зображують на цих малюнках переважно як маленьку фігуру, інколи навіть зменшену до розмірів крапки. Як письмово прокоментував це один із авторів малюнку, «…держава могутня, захищена і велика, а я – маленька людина…». Це може свідчити про усвідомлення респондентами величі держави, яке поєднується з розумінням необхідності їй підпорядковуватись. Адже добре відомо, що загалом великі розміри асоціюються на фізичному рівні з силою суб’єкта оцінки, а на соціальному – з його владою.
Контекст підлеглості «Я» державі передається на малюнках також через розташування фігур.
Розглянемо спочатку групу малюнків, в якій «Я» включено в державу. Отже, на 86 малюнках фігура «Я» зображена всередині держави, що, з одного боку, може свідчити про відчуття особистості приналежності до великого цілого (тобто до держави), а з іншого – може відбивати ідею поглинання більшим меншого. При цьому «всередині» частіше зображується маленьке «Я» (60 рисунків). Тож, можна припустити, що таким чином виявляються ознаки колективного типу ідентичності в площині «Я – держава», коли відбувається самоідентифікація через образ «маленької людини», яка належить до маси. У масовій свідомості такий образ людини співвідноситься з образом могутньої держави (певної монолітної цілісності), яка поглинає особистість [4]. Отже, близько 2/3 отриманих малюнків цієї групи репрезентували уявлення про «Я» як частинку, що поглинається величезною цілісністю держави (рис. 1). Такі уявлення призводять до усвідомлення того, що, за висловом одного з авторів малюнку, «…Я входжу до складу держави, приймаю певні рішення, але вони мало впливають на долю держави». Зміщення фігури «Я» на периферію малюнку (17 рисунків) може свідчити про підсилення опозиції панування – підлеглість (рис. 2, 3): «держава тисне на мене»; «я в державі, але моя хата з краю», – такі коментарі залишили автори до своїх малюнків. Водночас приблизно на ? з подібних зображень фігура «Я» розміщена в центрі простору держави (22 малюнки) та має доволі пристойний, відносно великий розмір (принаймні пропорційний стосовно розміру держави), що увиразнює тип відносин із державою з усвідомленням певної значущості власного «Я» (рис. 4, 5). На підтвердження цього наведемо слова одного з респондентів: «я – рівноцінна складова держави, можу впливати на країну».
Тепер розглянемо групу малюнків, в якій «Я» розташовано окремо від держави. Гадаємо, що це може свідчити про наявність тенденції до певного дистанціювання від держави та бути виявом скоріше індивідуальної ідентичності. Цікаво додати, що на думку …. «…індивідуалістичний варіант ідентифікації спирається на принципи особистісної недоторканості з орієнтацією на досягнення і самоствердження, а образ країни формується навколо уявлень про відкриті можливості й успіх, гарантії прав людини тощо» [4, С.185]. Виокремлену за даним критерієм групу (всього 134 малюнки, що становить більше половини від загальної кількості отриманих рисунків), в свою чергу, можна поділити на дві підгрупи: 1) окреме розміщення фігур «Я» і держави (84 малюнки) та дотичне їх розташування (12 малюнків); 2) окреме розташування зазначених фігур, в якому наявні ознаки певного зв’язку чи взаємодії (38 малюнків). Спробуємо проаналізувати першу під-групу малюнків за критерієм розміру зображених фігур, тобто з огляду на опозицію велике – мале. Цікаво, що на 28 малюнках респондентами підкреслюється момент відокремлення держави від громадян: «в наш час держава знаходиться окремо від кожного з нас», при цьому саме в цій (першій) підгруппі малюнків часто йдеться, з одного боку, про байдуже, зневажливе й зверхнє ставлення держави до людини, яке інколи підсилюється розташуванням фігури держави над зображенням «Я», а з іншого – про відчуття власної нікчемності, неспроможності: «Я – нікчемна істота, дуже дрібна, щоб держава дбала про мої інтереси. От вона і не дбає. Їй однаково, що зі мною буде» або «держава велика і вирішують в ній багаті люди, а я – як мураха, від якої нічого не залежить» та «я ніщо порівняно з державою, владою – їм всім нічого не доведеш…». Ще кілька прикладів письмових висловлювань подібного роду: «я – маленька. Держава – велика й могутня. Я сама не можу їй суперечити! Мені цього не дозволять!» та «політики не рахуються з народом» тощо і як результат – «я не маю відносин з державою (практично не впливаю на неї)» та «не взаємодію з державою». Сприйняття ставлення держави до людини як байдуже та негативно емоційно забарвлене простежується й на більшості малюнків, в яких зафіксовано дотичне розташування фігур «Я» і держави (а саме, на 8 з них). Наприклад, «моя держава мене не любить» чи «я не в інтересах держави» або «держава – це море, а я, як тенісний м’ячик, зовсім незначний. Начебто й є, але зовсім нічого не значу для держави, як і м’ячик, що коливається на хвилях моря. Воно всесильне, а він маленький…».
Водночас на 40 малюнках (без врахування тих, що стосуються власне взаємодії) фігура «Я» або наближається за розмірами до зображення держави, чи дорівнює їй, або ж навіть є більшою порівняно з розміром фігури «держава». Це може свідчити про високу значущість образу «Я», який водночас певною мірою дистанціюється від держави. Автори цієї групи малюнків або центруються на власному «Я», або принаймні зображують його фігурою, яка за розміром не поступається зображенню держави. Це може свідчити як про відчуття людиною власної незалежності й самодостатності, так і про віру в себе, свої сили, у здатність змінити щось у суспільстві, можливо навіть у спроможність певним чином впливати на суспільство. Це підтверджуть, приміром, такі коментарі: «Кожна людина в силі змінити щось у державі» або «…в державі добитися чогось можна тільки своєю наполегливістю», чи ще такий: «держава – це великий дім, а я – його мешканець, і від мене певною мірою залежить порядок і атмосфера в ньому».
Яскраві вияви на малюнках опозиції «вище – нижче» також є свідченням сприйняття відносин із державою у контексті панування – підлеглості (вони зафіксовані на 50 мал.). У більшості випадків (35 мал.) фігура держави зображена над фігурою людини, у 15 – навпаки. Існує слушна думка про те, що такі «…протилежні типізації неявно містять ідею використання одним із суб’єктів іншого» (виділено мною) [4]. Так, автори зазначають: «…держава бере з людей набагато більше, чим надає…», «я маю права, але нічого не отримую», «держава живе дуже багато, тільки для себе, не враховує потреб народу…» тощо.
Отже, на проаналізованих малюнках представлені просторові співвідношення фігур держави і «Я», які у різних варіантах демонструють відносини підпорядкування.
Як зазначалось трохи вище, серед елементів, що передають на малюнках відносини «Я» і держави, ми виявили ті, що представляють, чи певною мірою уособлюють динаміку взаємодій. Це, передусім, вектори й лінії зв’язку між фігурами. Всього векторні зв’язки присутні на 31 мал. Приблизно третина з них (10) демонструють взаємний вплив, тоді як на 4 мал. відображено вектори впливу держави на людину, на 3-ьох акцентується саме вплив людини на державу, і на 4 малюнках підкреслюється відсутність чи односторонність зв’язків: «держава не враховує думки народу», «… держава може впливати на мене, а я на неї – ні». Інколи ці впливи лише констатуються, а деколи зображуються дуже експресивно, що передає не лише сам факт зв’язку, а й той емоційний підтекст, який із ним пов’язаний в уявленнях авторів малюнків.
Крім цього, динаміка «Я» інколи пов’язується на малюнках з уявленнями про ієрархічно структурований простір держави і рух людини у цьому просторі. Як правило, це рух по висхідній, який відбиває сприйняття держави як арени поступового підйому соціальними східцями.
Висновки.
1. В структурі уявлень респондентів переважають уявлення емоційно-оцінного характеру, які мають негативний знак і не базуються на довірі і позитивному ставленні до політики.
2. Встановлено переважне сприйняття респондентами відносин між «Я» і державою в контексті домінування / підпорядкування.
Література:
1. Білоус І.М. Особливості ставлення молодіжної інтернет-аудиторії до участі у політичному житті: дис. … канд. психол. наук: 19.00.11 / Білоус Ірина Миколаївна. – К., 2008. – 289с.
2. Пивоваров Ю. Чинники суспільно-політичної активності громадян України в дискурсі «розкол / розмежування» / Ю. Пивоваров // Політичний менеджмент. – 2009. – № 4 (37). – С.64.
3. Шестопал О.Б. Политическая психология. – 2-е узд., перераб. и доп. – М., 2007. – 427с.
4. Соціальний простір життя як суб’єктивна символічна реальність / [Злобіна О., Мартинюк І., Соболєва Н., Тихонович В.]. – К.: Ін-т соціології НАН України, 2004. – 299с.
5. Дембицька Н.М. Психологічні особливості політичної соціалізації студентів: дис. … канд. психол. наук: 19.00.05 / Дембицька Наталія Миколаївна. – К., 2004. – 236 с.